Порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні законодавцем виписані чітко та безальтернативно ще в далекому 1971 році, що мало наслідком чітке розуміння сторонами наслідків власної поведінки протягом багатьох десятиліть, але водночас спричинювало в поодиноких випадках зловживання власними правами деякими Працівниками. З метою пошуку «справедливості» Постановою від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду визначила ніде не прописану у трудовому законодавстві можливість зменшення передбачених ст. 117 КПпП України виплат працівнику за невчасний розрахунок при його звільненні, застосувавши до трудових відносин цивільний принцип співмірності та надала даній правовій позиції статусу судового прецеденту, обов’язкового до застосування іншими судами. Застосувавши аналогію закону – цивілістичну конструкцію для вирішення спору, що виник із трудових правовідносин, Верховний суд не просто розтлумачив норму права, а фактично створив нову правову реальність, в якій ст. 116 та ст. 117 КЗпП України фактично знівельовані та не можуть бути застосовані, як такі. Правовий висновок настільки нечіткий та неоднозначний, що дозволяє судам зменшувати належні суми для виплат до будь-яких розмірів та без особливих пояснень, що породжує повну правову невизначеність – навіть при бездоганно-чесній поведінці Працівник не може передбачити розмір задоволених судом сум.